Як Оксáна стала Оксанóю!

Оксанá з наголосом на останньому складі – так сьогодні звуть українку на чужині, у Франції. Киянка закінчила університет в Україні, рік навчалася в одному з навчальних закладів у Парижі і, за свій рахунок підвищуючи рівень знання французької мови, ось уже десять років працює у великій європейській компанії. За цей час вона стала шанованим спеціалістом, отримала підвищення по роботі, вивчила додатково до української, російської, французької мов ще німецьку, англійську, іспанську і в цей час, за виробничою необхідністю, інтенсивно, без відриву від основної роботи вивчає арабську мову. Вона отримала громадянство Франції, вступила в громадянський шлюб з французом, отримала квартиру в Парижі в рамках однієї з державних програм підтримки молодих сімей. Оксанá має можливість двічі-тричі на рік здійснювати туристичні подорожі в різні країни світу, відпочивати на кращих курортах, жити насиченим, повноцінним життям сучасної цивілізованої людини. Звичайно, в планах колишньої киянки є народження дітей – це природна потреба кожної жінки. Саме в цьому життєвому аспекті три подруги нашої героїні, що навчалися разом з нею в київському виші і теж виїхали за кордон у пошуках свого щастя, випередили її. Вони вже мами. В усьому іншому ці дівчата домоглися подібного. Правда, вони стали громадянками інших європейських держав – Німеччини та Бельгії. Чотири подруги між собою зв’язків не втратили. Пройшло десять років після закінчення вишу в Києві, зустрічаються сім’ями, постійно на зв’язку, але ці зустрічі відбуваються не в Україні. Чим далі, тим менше є причин, які змушують їх приїздити на Батьківщину – все життя у них сконцентроване там, де сім’я, робота, житло.

Це до того, що дехто, розпинаючись, розповідає, як Україна виграє від теперішньої ситуації з міграцією українців в країни Євросоюзу, в тому числі і завдяки «безвізу». Тільки в Польщі вже працює більше 2 млн. українців і вони не тільки працюють, як всякі нормальні люди вони облаштовують своє життя, створюючи сім’ї, поліпшуючи побут. Розуміємо, що маючи своє житло, сім’ю, роботу, налагоджений побут і це все протягом певного часу там, за кордоном, повернутися в Україну українцю майже неможливо. Це якраз і є найбільша втрата України, це те, що неможливо буде компенсувати протягом життя цілих поколінь.

До речі, в Росії на виборах губернатора Приморського краю стався черговий скандал. Виборча комісія оголосила переможцем кандидата від правлячої партії «Єдина Росія», яка є партією Путіна. Це сталося, не дивлячись на те, що очевидну, документально зафіксовану перемогу, фактично, отримав кандидат від КПРФ. Всі політичні експерти, журналісти, політологи основну увагу звернули на те, що кандидат, за якого агітував сам Путін, не отримав підтримки громадян РФ, які віддали перевагу комуністу, опоненту «єдинороса». Там розгортається скандал, що межує з можливістю виникнення спротиву владі на кшталт Революції Гідності в Києві. Але звертаємо увагу на інше. Як «єдинорос», так і комуніст, що балотуються на посаду губернатора у Владивостоці, а також безліч людей, які супроводжують кандидатів у виборчій кампанії і які потрапляють на шпальта газет, журналів, в інформаційні випуски на телебаченні, мають українські прізвища. Те ж саме ми можемо помітити в інших регіонах РФ, там, де суворий клімат і складні умови для проживання – цілі міста названі українськими прізвищами людей (наприклад, Муравленко). Це відголоски тих міграційних процесів, які відбувалися раніше і термін цей вкладається в століття. По всьому світові розкидані наші співвітчизники і їхня присутність проявляється видатними досягненнями, які йдуть на користь інших держав. Це той величезний актив, втрачений нами, який використовується іншими країнами. Чого варті імена Корольова, Сікорського, Стівена Возняка, Юждина Мельника і величезної кількості інших українських синів і дочок.

Між тим, трудова міграція українців в країни Європи наростає. Європейські країни стимулюють ці процеси, застосовуючи використання різних програм на державному рівні, що допомагають прибульцям з України адаптуватися в новому середовищі, отримати фінансову підтримку, перекваліфікуватися в разі такої потреби, налагодити побут. Такі події, звичайно, не можуть не вплинути на ситуацію з робочими руками в середині нашої країни. Рік тому ми вже публікували матеріали, в яких був наведений приклад з одного містечка, районного центру на Хмельниччині. Там директор одного з підприємств за наявності вакантних посад не міг набрати інженерно-технічних працівників (50%) і це дуже впливало на якість послуг в сфері постачання електроенергії населенню. Сьогодні ми відзначаємо, що ця проблема прийшла і в столицю України. Один з державних банків України звернувся по допомогу набрати персонал в одне з відділень. За наявності 50 посад в штатному розкладі дефіцит працівників складає 40 осіб і це при тому, що надається безліч переваг, в тому числі і навчання, стажування за рахунок фінустанови, заробітна платня 12,5 тис. грн. Подібна ситуація уже відчувається скрізь. Тут керівництву держави потрібно терміново реагувати. Інакше розмови про економічне зростання залишаться тільки деклараціями. На подібний виклик потрібна чітка, з глибокою координацією державна програма зі створення конкурентних переваг на європейському ринку робочих місць. І це попри те, що йде війна, тому що підготовка спеціаліста, його працевлаштування в межах України – це теж зброя і, можливо, найефективніша підчас війни, яка зветься гібридною.

Що стосується наших дівчат, про яких йде мова на початку публікації, то вони «відрізана скибка» і це конкретні втрати України, які можна підрахувати. Для того, щоб з’явився спеціаліст з вищою освітою, держава витрачає 80 тис. євро – це не враховуючи витрат батьків. Якщо підрахувати втрати від того, що не буде заповнене робоче місце спеціалістом, який мав би створювати продукт з доданою вартістю і, таким чином, наповнювати державний бюджет, ВВП, не буде сплачуватися відрахування із зарплати в пенсійний фонд, що буде впливати на дефіцит в пенсійному фонді і на напругу з виплатою пенсій (тим же батькам цих дівчат), саме головне, діти, які у них є і які ще будуть, ніяк не вплинуть на демографічну ситуацію в Україні (про це окрема розмова) – стає зрозумілим, що ми даруємо світовій спільноті, іншим державам не гроші, навіть не алмази, а діаманти з відшліфованими гранями. Та ж Франція нам навіть не подякувала. Це при тому, що для них підготовка таких спеціалістів коштує удвічі дорожче. Тобто, замість того, щоб готувати спеціаліста і при цьому витратити 160 тис. євро і 23 роки часу, їм залишилося просто перейменувати нашу Оксáну в свою Оксанý.