РЕФОРМИ ВІД НАРОДУ: час вибирати!

Вже зовсім поруч 31 березня і той час, коли свідомі українці підуть на виборчі дільниці обирати собі кращу долю. Саме так! Особливо, якщо вважати, як позиціонується Президент України в нашій країні, не дивлячись на його досить обмежені повноваження згідно Конституції. Ми його вважаємо за лідера нації, головного посадовця в державі, від якого все залежить. На сьогодні так, фактично, і є! Вплив Банкової на всі сфери життєдіяльності українського суспільства найбільший з усіх державних інституцій. Хоча, ми розуміємо, що в парламентсько-президентській республіці так не має бути. Але якраз в тому і є основна наша проблема, що навіть чудово прописані закони залишаються порожніми словами на папері і майже не мають ніякого значення в реальному житті українців. Можливо, з часом, є надія найближчим, усе зміниться і Конституція запрацює в природному режимі, таким чином, що «кожен баран буде висіти на своїх причандалах».

На сьогодні маємо те, що маємо. Ось і кандидати в президенти, яких вже стало менше через відмову одних на користь інших, роздають обіцянки наліво і направо, не зважаючи на конституційні норми і обмеження президентських повноважень згідно цих норм. При цьому, обіцяючи, ніхто з них не дає зрозумілий алгоритм виконання цих обіцянок. Ми все маємо сприйняти на віру: «Газ для населення в 2, в 3, в 4 рази дешевше!», «Війна закінчиться завдяки домовленостям з Путіним», «Пенсії, субсидії зростуть», «Зарплата підвищиться», «Армія стане надпотужною» і багато, багато іншого. Власне, це все ми чуємо на кожних виборах протягом 28 років незалежності України. Щось змінюється з часом? Ні! Все тому, що є базові речі, які залишаються непорушними: система управління державою, яка збудована олігархічними кланами для забезпечення свого панування і збагачення, залишається незайманою. В такій ситуації, хто б не прийшов до влади, просто змінює іншого можновладця, як вартовий вартового на посту. Тобто, людина, як особа, «вмонтовується» в систему управління без можливості щось суттєво змінювати. Хіба що, змінити посадовців на ключових посадах за принципом особистої відданості для перенаправлення і контролю головних фінансових потоків, що генеруються в державі. Косметичний ремонт системи, що видається за глибокі системні реформи на вимогу часу, за запитом суспільства і міжнародної спільноти, нічого значущого, рушійного для очікуваних змін в країні і поліпшенню добробуту громадян не приносить. Це все – «пилюка в очі» для збивання напруги серед тих, хто населяє країну і «манок» для тих, з-за кордону, від кого залежать дешеві кредити для латання дірок в бюджеті України.

Найбільша втрата, що ми маємо в результаті – це час. Нам його ніхто не поверне, як не поверне і ті можливості, які ми втрачаємо, приймаючи невірні рішення, ведучись на порожні обіцянки, відволікаючись на хибні новації. Система, про яку йдеться, вміє себе захищати. Про це дуже яскраво свідчить останнє рішення Конституційного суду України стосовно закону про незаконне збагачення, яке дуже просто поховало всю діяльність новостворених антикорупційних органів України разом з їхнім бюджетним фінансуванням. А тут мова йде про мільярдні витрати і все з народної кишені, з кишені кожного українця. Це не враховуючи величезну кількість засідань парламенту з натужними рішеннями, дискусії в експертному середовищі, численні ток-шоу на різних телевізійних каналах і багато інших подій, що супроводжували створення нового антикорупційного механізму з колосальними фінансовими і моральними витратами. Складається враження, що всі ми стали учасниками театрального дійства, фінал якого з самого початку був запрограмований хитрим сценаристом-режисером. Пригнічує в цій ситуації те, що це виявилася комедія, в якій посміялися, наче з дурнів, з громадян України. Особливо гидко, що все відбувається на фоні неприкритої агресії ворога – Російської Федерації, що захопив частину нашої території (7%) і веде гібридну війну, мета якої знищення України як держави.

Слід дещо заспокоїти тих громадян України, що по-справжньому стурбовані долею своєї вітчизни – таких, без сумніву, більшість з нас. Об’єктивно склалися такі обставини, що не дадуть розвернути розвиток України з обраного шляху. З того шляху, який прокреслений віковою боротьбою нашого народу, людськими жертвами, стражданнями і, як апогей цього процесу, кров’ю Небесної Сотні і тисяч бійців-захисників нашої Батьківщини від агресора в Криму і на Донбасі. Тому є декілька причин.

По-перше, за короткий в історичному сенсі термін досить суттєво змінився менталітет української нації зі зміною системи цінностей. Зло, що являло собою вплив Росії на розум українців і маскувалося для нашого сприйняття, як добро, за допомогою тотальної брехні, перекручування історичних фактів, проявилося явно і беззаперечно. Тепер тільки дурень або проросійській найманець цього не бачить. І поважаюча себе людина з новою «казочкою про сірого бичка» змиритися не зможе.

По-друге, в самій Росії почалися досить суттєві відцентрові рухи і там настають часи, коли потрібно замислюватися про те, як зберегти імперію в існуючих межах, а не про те, як ці межі змінити, розширюючи територію. Доходить інформація від найближчого оточення Путіна про сумніви останнього в доречності кроку стосовно окупації Криму і подальших дій РФ на території України. Але поняття, на яких вихований теперішній правитель наших східних сусідів, не дозволяють визнати свою помилку та покаятися з відповідними для нього наслідками. В той же час, це є деякою гарантією того, що широкомасштабної війни з Росією у нас не буде.

По-третє, в Україні активно йде побудова громадянського суспільства європейського типу – поки що це етап самовизначення кожного громадянина. За цим має відбутися об’єднання в громади з постановкою реальних завдань і вимог, формування порядку денного справжнього, всеохоплюючого, глибокого реформування держави. Саме на цьому етапі буде створена запорука в побудові механізму управління суспільством з системою цінностей, що нададуть змогу перетворити нашу державу на таку, де кожен громадянин буде відчувати себе захищеним, з наявністю прав, свобод, відповідного добробуту і перспектив на майбутнє.

Є необхідність в розумінні того, що непроста ситуація в середині нашої країни у зв’язку з політичними виборчими баталіями, економічними негараздами, валом корупційних скандалів і, звичайно, гібридною війною з РФ суттєво ускладнюється негативними тенденціями в світовій економіці. Очевидно, що торгівельні війни, започатковані президентом Трампом введенням митних обмежень на китайський імпорт, все більше і більше будуть призводити до протекціоністської політики в світовій торгівлі. Якщо до цього додати, що консолідований борг США на сьогодні дорівнює 22 трлн. дол. США (105% ВВП США) і передова економіка світу вже відчуває проблеми з обслуговуванням цього боргу (виплати більше 500 млрд. дол. США на рік) то зрозуміло: світова економічна криза на порозі і вона буде набагато потужнішою, ніж остання 2008 року.

Якраз в цей момент настають пікові виплати України по кредитах, взятих нами раніше. Мова йде про десятки мільярдів доларів США, які потрібно вийняти з економіки нашої держави і розрахуватися з кредиторами. Хтось з кандидатів в президенти розповів виборцям, як він планує цю проблему вирішувати? Звичайно, ні! Але тут мова йде про реальну загрозу дефолту і це питання в такому випадку стосується не лише Кабінету міністрів з В. Гройсманом на чолі. Тим паче, що черговий транш в 3,9 млрд. дол. США від МВФ під загрозою в результаті прийнятого рішення КСУ стосовно закону про незаконне збагачення.

Робимо висновок: Президентом України в 2019 році має стати людина, яка абсолютно розуміє загрози, що існують уже і будуть виникати в найближчому майбутньому для нашої країни і знає, як проводити внутрішню і зовнішню політику, щоб ці загрози зникли або мінімізувались. З огляду на те, що кандидати в президенти не люблять в своїх програмах ставити перед собою чіткі завдання з цифрами і термінами, громадянське суспільство має надати главі держави своє бачення, в якому напрямку рухатись країні. Про це на сайті ГО «ГОПАК» в публікаціях говорилося достатньо http://ngo-gopak.com/formula-uspihu-dlya-ukrayini, але не буде зайвим саме в цей час дещо повторити у вигляді порад чи рекомендацій. Можливо, з часом те, як нам вбачається перетворення в Україні, стане порядком денним глибокого, всеохоплюючого реформування держави і, нарешті, вирішить всі проблеми, що супроводжують українців все їхнє життя.

Реформи мають бути глибокі, з впливом на усі сфери життя суспільства. Вони мають бути рішучі та швидкі в реалізації. Всього докорінне реформування країни (І етап) має тривати 3 роки в режимі надзвичайного стану. Провідником реформ має бути Кабінет міністрів народної довіри (КМНД) з прем’єр-міністром на чолі, який має нести всю відповідальність за результати. Відповідно, КМНД і особисто прем’єр мають отримати надзвичайні повноваження. Режим життєдіяльності суспільства на період 3 років має підпорядковуватися Конституції і вимогам пакету постанов КМНД (20 постанов). Контроль за діяльністю КМНД має здійснювати Президент і, особливо, громадянське суспільство через свої новостворені органи (ДАР, ЗМІ). Парламент (ВР) і новостворений Законотворчий центр мають сконцентрувати свою увагу на підготовці нової Конституції України до всеукраїнського референдуму і прийняттю її по завершенню І етапу реформ (3 роки).

Які мають бути досягнуті в результаті показники:

ВВП – 250 млрд. дол. США (перший рік реформ)

            500 млрд. дол. США (на 3 рік реформ по завершенню І етапу реформування).

Мінімальна пенсія – 250 дол. США.

Мінімальна зарплата – 500 дол. США.

Виконання галузевих програм розвитку – 12.

Інвестиції – 240 млрд. дол. США (120 млрд. – держава, 120 млрд. – залучені інвестори).

Нові робочі місця – 5 млн.

Подолання корупції, як явища в українському суспільстві – 1 рік (застосування Коефіцієнта запиту на розкіш).

Курс долара до гривні – 1:10.

Створення військового формування нового типу (50 тис. осіб) – 1 рік (по гарантіях Будапештського меморандуму).

Повернення окупованих РФ територій: Донбас – 1 рік, Крим – 3 роки.

Ліквідація зовнішнього боргу (76 млрд. дол. США): мораторій на виплати коштів по обслуговуванню – 1 рік, повна ліквідація боргу (списання) – 3 роки (на основі гарантій по Будапештському меморандуму).

Завершення І етапу реформування України має ознаменуватися відміною надзвичайного стану, прийняттям нової Конституції, позачерговими виборами президента і Верховної Ради та проведенням всесвітньої Україніади із залученням української діаспори з інших країн.

ІІ етап реформування – це нарощування потужностей в економіці, розвиток суспільства в культурно-освітньому сенсі, забезпечення програм соціального спрямування. Основна мета – забезпечити участь України в G20 з ВВП 1-1,2 трлн. дол. США через 10 років з початку реформ.

Те, про що сказано, абсолютно реальні речі. Якби ми подібні реформування започаткували зразу ж після Революції Гідності, сьогодні у нас було б зовсім інше життя – набагато краще. Тому, щоб не жалкувати про втрати через 5 років, в черговий раз, сьогодні потрібно зробити вірний вибір. Це є наша відповідальність перед нашими нащадками, відповідальність кожного з нас, українців. Не дамо ввести себе в оману порожніми обіцянками. Будьмо відповідальними і уважними при виборі 31 березня 2019 року.