Розвиток профілактичної медицини – запорука здоров’я нації.

Вже відгриміли пристрасті у залі засідань Верховної Ради України стосовно медичної реформи та законопроекту № 6327, зокрема, який був прийнятий в першому  читанні. Згас пропагандистський тиск як в парламенті, так і в МОЗ, а також навколо них – в середі громадських організацій, які переймаються проблемами медицини і в переважній своїй більшості фінансуються за рахунок отримання грантів з-за кордону. І МОЗ, і ці громадські організації, які лобіювали законопроекти № 6327, 6329, усіляко привертаючи увагу суспільства до нагальної необхідності прийняти ці законопроекти у ВР у тому вигляді, у якому вони були подані до профільного комітету ВР, аргументуючи свій поспіх тим, що, якщо зараз не встигнемо, то завтра вже буде пізно, і реформа почнеться за два роки. Що криється в тих документах, які так наполегливо МОЗ та громадські організації-його сателіти так активно пропагували і один з них вже таки протягнули через ВР в першому читанні?

 

Цей документ аналізувати можна довго. Треба починати з головного – для кого все ж таки задумана ця реформа? Складається враження, що основною метою є створення потужного, злагоджено працюючого чиновничого апарату та мережі лікарів (саме, лікарів, а не лікарень). Абсолютно незрозумілі кінцеві цілі – що врешті решт ми маємо отримати на виході. Чому в цьому документі і взагалі в риториці його пропагандистів відсутнє слово «профілактика»? Адже медицина профілактична – основа основ системи охорони здоров’я і в усьому світі це знають і використовують як для поліпшення демографічної ситуації, так і для збереження бюджетних коштів, тому що спеціалісти знають, що попереджувати захворювання дешевше, ніж лікувати.

 

Метою кожної реформи мають бути конкретні досягнення (обраховані в цифрах, з датами виконання), які виводять галузь на новий рівень функціонування для забезпечення потреб населення. Якщо брати медицину, то за мету треба ставити не створення зручної для чиновників системи, абстрактно функціонуючої моделі нібито із віртуальної реальності – ввімкнули комп’ютер, подивилися на гарні картинки, показали їх «західним партнерам» і нашому народу та вимкнули комп’ютер. А люди як хворіли, так і продовжують хворіти. За мету треба поставити поліпшення демографічної ситуації в країні: припинення катастрофічного скорочення чисельності населення – зменшення смертності і підвищення народжуваності, зниження захворюваності населення на такі соціально значущі захворювання, як ВІЛ/СНІД, туберкульоз, на серцево-судинні, онкозахворювання, які обумовлюють високу смертність та інвалідізацію працюючого населення. А реформа системи охорони здоров’я – це процес створення інструменту (оновленої системи) для досягнення цієї мети. Тим паче, що в нашій країні відбувається кардинальне скорочення кількості населення. На початку 1993 року було зафіксовано 52 млн. 244 тис. осіб постійного населення України. Уявіть собі, що станом на 1 квітня 2017 року чисельність наявного населення України становила 42 млн. 522 тис. осіб (без врахування тимчасово окупованих територій). Тобто за останні 24 роки населення України скоротилося на 10 млн. осіб або на 20%. Виникає закономірне питання: куди поділось 10 млн. українців? Багато померло, і ще більше не народилося.

 

Звичайно, для того, щоб вирішити це питання кардинально, необхідно закласти механізм, який призведе до позитивних змін. Таким механізмом має бути профілактика. На сьогодні ми точно не знаємо скільки у нас хворих на ВІЛ/СНІД, на туберкульоз, тощо. Тобто достовірних статистичних даних по медичній галузі ми не маємо. Лозунг адептів нинішньої реформи, запропонованої МОЗ: «Гроші йдуть за пацієнтом!». Але ж 60-70% пацієнтів нікуди не ходять, бо або немає куди йти, або просто не знають, що вже хворі і треба кудись звертатися. І з таким підходом вони нікуди і не підуть, особливо це стосується сільської місцевості. Лозунг має бути: «Медицина йде до пацієнта!» І основою має бути профілактичне регулярне обов’язкове обстеження здорових для виявлення можливих захворювань та тих, що вже мають хронічні захворювання з метою запобігання ускладнень. Тобто, сімейний лікар повинен зайти в кожну домівку, в кожну сім’ю незалежно від того, де живуть люди – чи в місті, чи у високогір’ях Карпат. Саме тоді ми і отримаємо достовірну статистику і, виходячи з неї, будемо планувати заходи із поліпшення ситуації.

 

Але ж в запропонованому МОЗ законопроекті про здорових (не обстежених) навіть мови нема. Тому що згідно цього документу: «об’єктом державного солідарного медичного страхування є страховий випадок, із настанням якого у застрахованих осіб виникає право на отримання необхідних медичних послуг та лікарських засобів, передбачених державним гарантованим пакетом повністю або частково, за рахунок коштів державного солідарного медичного страхування» та «у разі настання страхового випадку застрахована особа має право на отримання необхідних медичних послуг згідно з деталізованим описом у постачальників медичних послуг». В контексті законопроекту як об’єкт розглядається не людина (пацієнт), а випадки, коли ця людина явно хворіє. І виходячи з цього, заходи, які мають бути направлені на профілактику та на ранню діагностику фінансуватися не будуть.

 

Запропонований  законопроект не відповідає вимогам часу саме в Україні та сучасним українським реаліям. Можливо, він добре підійшов би для США або інших країн, звідки копіювалися основні ідеї цього документу. Але це зовсім не підходить для нашого суспільства, виходячи з катастрофічної демографічної ситуації, яка склалася на сьогодні в Україні.