Просити чи вимагати?

88 млрд. доларів США – така сума надана Іраку світовим співтовариством на відшкодування втрат внаслідок війни з ісламістами ІДІЛ. Кошти підуть на відновлення інфраструктури та розвиток економіки країни.

Чому ж Україна не має такої масованої та термінової допомоги? Адже ми теж постраждали від агресора. Тим паче, що в 1994 році, йдучи на зустріч вимогам світової спільноти та отримавши гарантії від США, Великої Британії та Росії, а згодом і від Франції та Китаю, ми відмовилися від ядерної зброї. Ця відмова супроводжувалася втратою активів, чим, безумовно, була ракетна техніка з ядерними боєголовками та інфраструктура забезпечення запусків ракет. Подарунок світові коштував Україні в нинішніх цінах щонайменше 300 млрд. доларів США.

Держава Україна свою частину домовленостей в Будапешті виконала. Після анексії Криму Росією, початку війни на Донбасі гарантії з означеної домовленості не спрацювали. Ще залишається надія, що спрацюють.

Чому Президент, МЗС України досі не розпочали роботу з відновлення справедливості і не виставили вимоги на фінансову компенсацію наших втрат по гарантіях, наданих в Будапешті? Скільки можна плазувати на колінах з простягнутою рукою перед МВФ та іншими кредиторами, коли нам мають без усяких умов відшкодувати 300 млрд. доларів США?