Приклад Америки.

США вводять мито на імпорт сталі та алюмінію. Президент Д. Трамп виконує свої передвиборчі обіцянки. Це означає згортання глобалізації як тренду в розвитку міждержавних відносин у світі. Як мінімум, зміни акцентів в цьому процесі, про що вже говорилося в наших публікаціях (http://ngo-gopak.com/news/davos-mayak-svitovoyi-ekonomiki.html). Все через те, що основним бенефіціаром цього глобального всесвітнього проекту став Китай, змінивши США.

Навіть з огляду на те, що свій 2-трильйонний дефіцит бюджету американці якраз і покривали за рахунок вигод від глобалізації, вони, все таки, наважуються на порушення основних правил в цій глобальній грі. Звичайно, це не сподобалося тим, хто користується споживчим ринком США, поставляючи туди свою продукцію – це створює проблему з конкурентоспроможністю товарів і, в великій мірі, неможливість взагалі вести торгівлю прокатом сталі, алюмінію на найбільшому ринку товарів у світі.

Своє невдоволення діями американської адміністрації вже зафіксували представники ЄС своїми діями у відповідь. Але, зрозуміло, що Д. Трамп почав боротьбу з Китаєм на довгу перспективу. Старт цієї боротьби на зменшення темпів зростання економіки Китаю відбувся ще в той момент, коли американці відмовилися від участі в транстихоокеанському партнерстві. Хоча якраз це економічне партнерство країн розглядалося США при адміністрації Обами як противага економічному впливу на азіатсько-тихоокеанський регіон Китаю.

Д. Трамп робить ставку на зміцнення, розбудову внутрішнього ринку споживання і насичення цього ринку товарами внутрішнього виробництва. Це, в свою чергу, дає нові робочі місця, більш динамічне зростання ВВП, поліпшення і без того непоганого добробуту громадян.

Що ж робити Україні з огляду на такі події в світі? Звичайно ж, не сунути голову бездумно в різні міждержавні угоди. Часто, при цьому, мотивуючись виключно політичними амбіціями, нехтуючи економічною доцільністю. Якраз про це ми не подумали при непідготовленому, авантюрному вступі України в ВТО. В результаті маємо занепад сільськогосподарського виробництва, деградацію, вимирання сільських населених пунктів, засилля імпортної продукції сільськогосподарського виробництва з усього світу. Ясна справа, якість цих імпортних товарів набагато гірша, ніж була у традиційної української продукції нашого села.

Цю ситуацію потрібно змінювати. Державні активи потрібно не розпродавати за безцінь, чого вимагає МВФ, а накопичувати і змушувати ці активи працювати на державу, громадян нашої держави з максимальною ефективністю. Так, як це робиться хоча б в тій же Норвегії. При цьому, пам’ятаємо, що найголовніший стратегічний актив України – земля сільськогосподарського призначення. Наші чорноземи не можуть продаватися. Той, хто за продаж – ворог українців.