Нотатки мандрівника – ІІ.

Яка б то не була подорож людини – це не що інше, як нагода дізнатися про щось нове, познайомитися з людьми, про існування яких і не здогадувалися, заглибитися в повсякденне життя людської спільноти. Саме так було і в подорожі по Польщі.

Вже в потязі Київ-Варшава знайомимося з українкою, пані Світланою, що прямує до Польщі на заробітки. При цьому, наша супутниця є кандидатом економічних наук і викладачем в університеті. Її чоловік працював на будівництві по різних містах України і зараз працює у Польщі – набагато вигідніше. Ось і вона, науковець, залишила свою роботу в університеті і їде на кращі заробітки. Буде доглядати пристарілу польку і, при цьому, це набагато вигідніше, ніж вчити студентів.

Варшава зустріла дощем і ненав’язливим сервісом. Усе чисто, акуратно, всюди привітні працівники готелю – усе не показне і якось по-домашньому. Звичайно, нічого, що б нагадувало Польщу на початку 90-тих минулого століття, коли ця країна була перетворена на суцільний ринок з продажу всього, що тільки можна було привезти  звідусіль.

Сьогодні, дивлячись, як спокійно, з гідністю і честю поляки прямують на роботу, відпочивають, якими проблемами переймаються, розумієш, що можна по-доброму заздрити і намагатися в своїй країні зробити перетворення, подібні польським, а то й краще.

Характерна особливість поїздки в постійному перебуванні серед українців, які чи то працюють тут, чи то вчаться. На вулицях Варшави чи Кракова всюди чути українську мову. Розмовляємо з адміністратором готелю. Симпатична дівчина Валерія з Одеси. Вона навчалася в Одесі в університеті ім. Мечникова, але матеріально не тягнула навчання. Батьки моряки і постійно ходять в рейси на судні під прапором Греції – наш флот ще за часів Л. Кравчука розпродали. Життя змусило молоду людину приймати не прості рішення. Поїхала до Польщі і ось вже п’ять років працює, вчиться і самостійно будує своє життя. На питання, а як же Батьківщина, патріотизм і так далі, Валерія оголяє зап’ясток і показує татуювання – герб України. Після чого всі питання закінчилися, а на очі навернулися сльози.

Що то за реформи такі, які проводяться у нас в країні, що змушують наших громадян тікати з країни і шукати кращої долі в чужих краях, а наших дітей вчитися в іноземних університетах з єдиною метою – залишитися на постійне проживання в чужій країні? Тоді для кого ці реформи робляться, якщо все населення тікає від цих «перетворень»?

Фото див. тут http://ngo-gopak.com/poyizdka-v-polshchu