Невивчені уроки

Українське суспільство на стільки заполітизоване, що значний відсоток громадян України цілком можуть кваліфіковано провести аналітичний розбір тієї чи іншої політичної події зі своїми, цілком прийнятними висновками. Це й не дивно: надто багато в одиницю часу відбувається подій всередині країни і за кордоном, які багато в чому впливають на життя українця. Ось і доводиться людям ставати політологами-аналітиками, щоб вміти прогнозувати вплив того, що відбувається навколо, на своє особисте життя і життя своїх рідних та близьких. Тому і чути уривки розмов в громадських місцях, транспорті, на кухнях в квартирах, де люди задають один одному питання на актуальні теми з політичного життя і тут же на ці питання відповідають. Благо, засоби масової інформації рясно завалюють уми людей потоком новин. Не завжди, правда, об'єктивним, але це вже фільтрувати потрібно кожному і результат залежить від надбаної кваліфікації та природної інтуїції.

 

Розраховувати ж на фахівців, професіоналів, яких називають експертами, не має сенсу - вони радять за заробітну плату, а як відомо, «хто платить, той і замовляє музику». Ось і «розводять» населення цілої країни «як кошенят», починаючи з часів отримання Україною незалежності. І все під слушним приводом поліпшення життя простих громадян, підвищення добробуту і соціальної справедливості населення.

 

Продаж загальнодержавних активів в приватні руки під приводом пошуку більш ефективного, ніж держава власника перетворилася на банальне злодійство і утворення олігархічних кланів, з якими вже тепер «непримиренно» боремося. У цій боротьбі нам дуже сильно «допомагає» так зване світова спільнота. Правда, ця допомога знову вимагає продажу активів, і на цей раз вже того, що найбільш цінне залишилося - землю сільськогосподарського призначення.

 

Якась однобока допомога. Чому не надати допомогу в розвитку реального сектора економіки, в легкій або харчової промисловості, в інших галузях? Чому так несамовито проводять агітаційну роботу за скасування мораторію на продаж українських чорноземів наймані експерти, деякі публічні люди і журналісти, в тому числі? Чи не тому, що 60 млн. гектарів - це дуже серйозний спекулятивний масив, який дасть можливість декому (звичайно, не всім) дуже добре заробити, і кінцеві бенефіціари цього проекту вже навіть порахували і розподілили свої доходи.

 

Нам, українцям, з огляду на досвід минулих 26 років незалежності, потрібно мати на увазі: як тільки починається в пресі, в інших ЗМІ агітаційна кампанія за участю високопосадовців і добре проплачених журналістів, експертів щодо необхідності всенародного схвалення прийнятого рішення з продажу держактиву - нас хочуть в черговий раз масштабно обікрасти. Так само, як це було зроблено в 90-ті роки минулого століття під час продажу океанських суден Чорноморського морського пароплавства (близько 500 одиниць на десятки мільярдів доларів), розпродажі ГЗК і комбінатів металургійного комплексу, вугільних шахт, газодобувних свердловин, обленерго, підприємств з виробництва добрив «Азот» (це вже в новому столітті) і багато, багато іншого.

 

До речі, про ефективність. Підприємства з виробництва азотних добрив забезпечували потреби вітчизняних працівників сільського господарства і робили експортні поставки. У 2017 році потреби наших сільгоспвиробників були задоволені за рахунок поставок з Росії, з тієї країни, яка анексувала український Крим, окупувала частину Донбасу і веде війну з Україною. Все тому, що «ефективний» власник Фірташ зупинив всі підприємства з виробництва азотних добрив в Рівному, Черкасах, Сєверодонецьку.

Це дуже характерно для великого українського бізнесу - він може бути успішним лише в разі «дружби» з можновладцями і, відповідно, можливості брати участь в розподілі бюджетних потоків і пільг у фіскальній сфері. Як тільки «дружба» закінчується, всі «неабиякі» здатності наших капіталістів випаровуються, а їх бізнес стає банкрутом. За прикладами далеко ходити не треба: С.Курченко, І.Коломойський зі своїм «Приватом».

 

Ось і виходить, що українець, не маючи можливості (швидше бажання) вплинути всередині своєї країни на процеси, які змінили б на краще його життя, з надією відстежує життя в міжнародній політиці. Надія на доброго дядька, який з доброї волі своєї зробить благо для бідного українця. То був Обама, тепер Трамп, а ще раніше була надія на Путіна - тут зовсім погано.

 

Що стосується Трампа, президент США лякає невизначеністю. У різних місцях він різний. У Варшаві обурений поведінкою Росії і обнадійливо погрожує не знімати санкції, навпаки, санкції можуть посилиться. У Гамбурзі вважає за честь зустрічатися з основним лиходієм сучасності Путіним і створює всі умови для стриманого тріумфу російського правлячого істеблішменту і пропагандистських ЗМІ РФ. Та й взагалі аналізуючи події в самих США і поведінки (інакше не скажеш) президента цієї країни в різних ситуаціях, особливо на саміті G-20 в Гамбурзі, приходить думка, що ми маємо справу не тільки з лідером найпотужнішої країни на планеті, але і, кажучи професійною мовою господаря московського Кремля, агентом під прикриттям. Якщо ми тут опинимося десь поруч з істиною, то що робитимуть громадяни США, ми побачимо найближчим часом (там з цим все ОК), а ось, що робити українцям?

 

Ми пишаємося нашою незалежністю і це дуже добре. Але що це за незалежність, якщо проблему Криму і Донбасу вирішують три керівника інших держав без участі Президента України. Хіба це незалежність? Якщо так, то дуже обмежена.

Уроки, отримані українською нацією з давніх часів (як мінімум з 1654 року), вчать тому, що сподіватися на допомогу із зовні виявляється собі дорожче. Особливо показовий і чутливий, в цьому сенсі, урок, отриманий Україною в Будапешті в 1994 році.

Нам необхідно самим приступити до реального реформування нашої держави і починати слід зі створення відповідального громадянського суспільства, зі зміни механізму управління всіма процесами, що відбуваються в усіх сферах життя країни.