Немає освіти – відсутній достаток.

Реформи в освітній сфері, що не створюють конкурентних переваг на європейському ринку освітніх послуг – не реформи, а замилювання очей. Українці масово виїжджають з країни на заробітки і все більше – на навчання. В тому числі і навіть для отримання середньої освіти. Пропозицій на різний смак з-за кордону достатньо. Є певна закономірність: хто не вчить своїх дітей, з часом піде жебракувати.

Не можна сказати, що міністерство освіти сидить, склавши руки. Безумовно, є намагання щось робити, але це подібно тому, як і з реформуванням МВС, МОЗ – «віз ставиться попереду коня». Адже, для того, щоб отримати очікуваний результат, а ми йдемо на європейський ринок освітніх послуг, потрібно планувати реформування, яке в результаті дасть конкурентні переваги. Таким чином, що навчатися молоді люди з Європи мають їхати до нас, а не навпаки – ми до них. Що ж ми бачимо? Сфери, про які йдеться, мають фінансування за стилем Радянського Союзу – за залишковим принципом: скільки є коштів в бюджеті, виділених з «панського плеча» з великою помпою і рекламою особистої участі в цьому очільника Кабміну, на стільки і зреформуємо.

Якщо ж ставити «попереду коня, а позаду віз», то має бути так: план реформ від початку і до кінця з прогнозованими результатами, які нададуть конкурентні переваги на означеному ринку, кошторис необхідних витрат. І це якраз має бути завданням для Кабміну на забезпечення повномасштабного фінансування реформи.

Це стосується не тільки сфери освіти, це стосується і всіх галузей, які реформуються. Коли це можливо? Коли економіка почне реально зростати, причому, не на 3% на рік і не за рахунок збільшення тарифів на комунальні послуги, а на 30-50% на рік (що є абсолютно реалістичним в разі зміни ставлення відповідних інституцій до корупції і різного роду зловживань в бюджетній сфері України) і за рахунок зростання товаровиробництва в державі з товарами з максимально високою доданою вартістю. Це запит сьогодення і вимога громадянського суспільства України.