Кому що, а їм продавати!

«Інвестиційні банкіри», не зупиняючись, з екранів телевізорів агітують українців за зняття мораторію на продаж землі сільськогосподарського призначення. На цей раз аргументом, що є поясненням такого дійства, стала можливість продажу квартир у містах власниками цих квартир з відповідною можливістю заробляти на цьому. Так наче власники сільських будинків не мають можливості продавати свою власність. Дійсно, на сьогодні ціни на квадратні метри в містах і в селах суттєво відрізняються. Але, давайте створимо відповідну інфраструктуру в селі, наведемо лад в управлінні усіма життєвими процесами селян (це не означає, що в містах уже в цьому сенсі все добре), надамо можливість мешканцям села заробляти собі на життя в своєму рідному населеному пункті – і ціна на квадратні метри в селі і в місті зрівняється. Це якраз і є той шлях, по якому потрібно нам рухатися.

Якщо ж приводити до спільного знаменника можливості сільських мешканців і міських, то тут потрібно порівнювати промислові підприємства і землю сільськогосподарського призначення. Що сталося з «Азотами», шахтами, меткомбінатами, заводами, фабриками після їхньої «чесної приватизації»? Вони миттєво потрапили в руки шахраїв, і обіцяні мільярди доларів інвестицій (тоді теж таке пообіцяли) перетворилися на мільярди бюджетних втрат і, як результат, виникнення своєрідного клубу українських доларових мільярдерів, які зараз п’ють кров українців – апетити ростуть. Можливість продавати землю сільськогосподарського призначення – це створення ще одного спекулятивного масиву для ділків і нічого спільного з соціальною справедливістю тут немає.

Земля сільськогосподарського призначення – це загальнодержавна власність (як і ліси, надра) і вона не може продаватися. Мають бути створені сільські (первинні) громади з передачею їм в оренду земельних наділів для використання за призначенням.

Більше читай http://ngo-gopak.com/testimonial/reformi-yaki-budut-pracyuvati.