Громадський контроль – запобіжник зловживань.

Передвиборча президентська кампанія в Україні, як і прогнозувалося, перетворилася на війну компроматів. Кандидати в президенти беззастережно обливають брудом один одного. І це дуже набридло тим, хто 31 березня має прийти на виборчі дільниці і опустити бюлетені в урни, поставивши свою відмітку напроти обранця. Але в цьому негативі є позитивне зерно – ми дізналися про такі речі, які в звичайний час приховувалися і покривалися завдяки неписаному «закону про ненапад». Адже всі, хто є в наявності в бюлетені, з однієї системи, де основні принципи взаємодії базуються на тотальній корупції. Система, про яку йдеться, вміє себе захищати і не дає своїх представників на поталу діючому законодавству. Вона завжди знайде механізми, за допомогою яких буде забезпечено комфортне існування її представникам. За прикладом далеко ходити не потрібно. Чого варте рішення Конституційного суду, яке відмінило закон про незаконне збагачення? Всі, хто 5 років будував антикорупційні механізми, що мали б діяти за допомогою новостворених антикорупційних органів (НАБУ, САП, ДБР, НАЗК), залишилися в дурнях. І це було б смішно, якби не втрата часу та мільярдних коштів на утримання новостворених структур і зменшення перспектив України на щасливе майбутнє нашого суспільства.

Серед кандидатів в президенти пройшла диференціація, згідно даних соціологічних опитувань, з виділенням явних фаворитів в президентських перегонах. Якщо відкинути вал компроматів, які тиражуються в ЗМІ, тобто підвести спільний знаменник, то в чисельнику ми побачимо чотирьох кандидатів (Зеленського, Порошенка, Тимошенко, Гриценка) і десь поблизу ще один – Бойко. Якщо з такої точки зору розглядати можливості претендентів на президентське крісло в Україні та врахувати те, яким чином ведеться передвиборча агітація, то мовою футбольних вболівальників можна сказати, що проходять змагання представників різних за професіоналізмом ліг і тут явний фаворит – діючий Президент П. Порошенко.

Той, хто слухав виступ Президента України на нараді щодо атомної енергетики на Хмельницькій АЕС, не може не звернути уваги на професіоналізм президента, який включає в себе компетенцію, заглиблення в суть питання і бачення перспектив на майбутнє. Важко уявити собі з такою промовою когось з групи фаворитів, особливо В. Зеленського. Якби не проколи, що супроводжували Петра Олексійовича на протязі всієї діючої президентської каденції (кадрові рішення, причетність до корупційних скандалів, нерішучість в деяких питаннях і таке інше), ми мали б найкращого президента за всі часи незалежності на пострадянському просторі.

Як би не було, кого б українці врешті решт не вибрали на найвищу посаду в Україні, ми можемо констатувати, що тільки створення механізму громадського контролю і впливу громадянського суспільства на діяльність президента за допомогою визначеного порядку денного реформування держави надасть гарантії виборцям не наробити помилок, які раніше були зроблені і, за необхідності, внести відповідні корективи.